Чому нові технології - це черговий привід осмислити роль людини?
Репортаж з Літньої філософської школи-2018 «Нові технології, соціальні медіа і майбутнє демократії»
Літня філософська школа в цифрах
Учасників
Викладачів
Лекцій
Воркшопи
Семінари
Днів
Автор: Орися Грудка
Літня Філософська Школа, організована кафедрою філософії УКУ у співпраці з Центром етики і технологій LvBS за підтримки Фонду Конрада Аденауера, відбувається одинадцять років поспіль. Теми школи відсвічують вагомі соціальні питання, але якщо про цінності, еліти та рівність (теми попередніх шкіл) можна говорити і зараз, такі явища як постправда (минулорічна тема школа) чи нові технології, роботизація та вплив соціальних медій на демократію зазвучали в інтелектуальному дискурсі нещодавно.
Візьмімо бодай Львівський медіафорум 2018 року – чимало тем були присвячені віртуальній реальності, автоматизації у новинах та новій ролі медій, зокрема соціальних мереж. Теми впливу нових технологій гучно зазвучали в українському дискурсі минулого року, і навіть на не філософськи орієнтованих заходах легко помітити, що у розмовах про технології завжди йдеться про цінності та вибір: важливий не сам технологічний розвиток, а те, як людина ним керує. Тому гуманітарії, соціальні науковці та люди, які мають справу із цінностями, не вилучені із процесу, а навпаки – стають активними акторами. Чи бодай точно мають ними стати.
Одинадцята філософська школа відбулася 1-8 липня у прикарпатському селі Стрілки. Тема «Нових технологій, соціальних медіа та майбутнього демократії» об’єднала 30 учасників (студентів, викладачів й фахівців різних галузей) і лекторів – спеціалістів у сферах філософії, технологій, кібербезпеки, бізнесу, IT, футурології, психіатрії, богослов’я політології та соціальних наук. Не раз поміж сесій керівниця цієї та попередніх шкіл, завідувачка кафедри філософії Орися Біла повторювала – такої різноракурсної школи ще не було. Та якими різними не були шляхи, а приводили до одного кінцевого пункту: щоразу технології виявлялися приводом помислити роль людини.
Співтворити, а не переуправляти
Перший із п’яти лекційних днів школи був присвячений філософським осмисленням, чим є технології у сучасній ціннісній і світоглядній системі координат.
Керівник програми «Етика-політика-економіка» УКУ, доктор філософії Юрій Підлісний розпочав вступну лекцію із окреслення ролі людини в управлінні технологіями. Промовець наголосив, що з самого початку людині дана вільна воля – до такої міри, що вона може вбити Бог. А може насильно керувати іншими людьми.
Технології уможливили владу значно потужнішу, ніж мали над селянами лендлорди чи мають капіталісти. У сучасному світі головним капіталом є не засоби виробництва, а фінанси. Гроші дають сучасним елітам можливість управляти всіма решта, і це вже відбувається, що промовець проілюстрував випадком із власного досвіду: досить надати свій імейл магазину одягу, аби він отримав доступ до геоданих і пропонував нову куртку саме тоді, коли ви вкотре проходитиме повз крамницю.
На думку Юрія Підлісного, роль гуманітаріїв критична – не стільки для еліт їхнього часу, як загалом для розвитку людства. Логос передує техне, тому ті, хто читають книжки, завжди бачитимуть процеси дальші від скролерів стрічки новин у Фейсбуці. Інтелектуальний світ, на думку Юрія Підлісного, має непокоїти питання: що станеться, якщо дрібка технократів схочуть переуправити світ, який уже управлений?
Управлінням, яке вже існує, Юрій Підлісний називає правила і закони світу. Людині дана необмежена влада творити – але це творчість творіння, створеного, а не Творця. У світі, який працює за певними природними законами, людина може тільки співтворити, а не переінакшувати усе на свій лад. Юрій Підлісний порівняв зазіхання на необмежене світоуправляння, яке людині не дане, із історією про заборонений плід, та підсумував, що у світі діє не сама людина з необмеженим правом технологізувати і переіначувати усі біологічні процеси – є природа і її закони.
Чому суб’єктність роботів метафізично неможлива
Онтологічний дискурс продовжив філософ та богослов Петро Гусак, який присвятив свою лекцію темі інтенційності, що пояснює перевагу людини над роботами із філософської точки зору. Тим, що лежить під всім є сама особа, як зазначив філософ – це зокрема бачимо в етимології слова під–мет. До того ж, особа – це не «особь» чи пуголовок, а персона – свідома і свобідна. У неї є почуття (саме як відповідь на щось, а не просто як feelings), тому вона здатна до інтенційних актів. Аби виявляти інтенцію, особі потрібен вихід за межі самої себе, тобто трансценденція.
В своїх інтенційних актах людина себе усвідомлює. «Я» є центром пережиття і лежить в основі усіх відчуттів. Філософ навів приклад німецького слова Erleben, яке буквально означає пережиття власних станів, що й відрізняє людей від неособового світу. Фізіологічна моторика відбувається за принципом «Я хочу – а воно (тіло) робить». Тому Я володію собою навіть більше, ніж своїм тілом; Я є суб‘єктом самовизначення. Тому й метафізика – це властивість особи.
Причина, яка привела до буття, внутрішньо його утримує. Лише те, що існує у бутті, може виправдати його сенс. Відтак всі витвори людських рук є зовнішніми і примітивними – вони «складені» і не здійснюють трансценденції. Це лиш так називають – «штучний інтелект», але для нього сутнісно неможливо бути суб‘єктом. Він працює за метематичною логікою.
Навіщо тоді створювати такі симуляції? У відповідь на це питання Петро Гусак виснував – вони не відбуваються з добрих намірів і є намаганням витворити «людину» на свою подобу. Адже питомо технологічних потреб у створенні симуляцій немає.
Філософ також зазначив, що твердження марксизму про те, що праця з мавпи витворила людину, помилкове, адже людина має бути самосвідомою, щоб працювати. Мислити, не маючи «Я», неможливо – тому й образ Голема у Станіслава Лема парадоксальний. Людина не може створити щось інше, коли вона зовнішня до цього. Поставити себе на місце Творця метафізично неможливо, бо ми фізіологічно обмежені, початі в часі, тому «ставання богом» це контрадикція – бо ти не є ним з самого початку.
А між тим, пан Гусак кілька разів згадував про вдячність, ілюструючи думками із «Благодарного Еродія» Григорія Сковороди і «Філософії дару» Федорика Дам’яна, та наголосив, що саме відсутність вдячності за буття – у корені прагнень оманливих симуляцій.
Межа між штучним інтелектом та психікою: значення ідентичності
Про ідентичність людини говорили і з іншої точки зору – психіатрії. Олександр Фільц, доктор медичних наук та відомий український психотерапевт, скептично поставився до теми школи, мовляв, нові технології – це ілюзія; про соціальні медіа знали ще в печерах, а демократії нема, тож як можна говорити про її майбутнє? Як зазначив психотерапевт, саме питання, які залишаються незмінними – як-от ідентичність – можуть пояснити усі непевні явища.
Олександр Фільц завважив, що у людини психічне впливає на тілесне. Штучний інтелект функціонує інакше: одне й те саме програмне забезпечення незмінно працюватиме на різних комп’ютерах – програма не залежить від матеріального носія. Людина змінюється у часі і просторі, а її психічне залишається тотожним; людина усвідомлює себе як особистість.
Психотерапевт розповів, що людині притаманні еґо-дистонність – здатність подивитися на себе збоку, рефлексувати, описувати та критикувати себе самого, а також еґо-синтонність, коли людина всі свої риси сприяє як належне. Надмірне превалювання цих характеристик веде до невротичної або шизофренічної поведінки, але самі ці риси дозволяють людині усвідомлювати власну ідентичність, що й відрізняє її від штучного світу.
Саме ідентичність дозволяє людині мислити про етику і обрати належний спосіб життя, критерії якого кожен визначає самостійно, у чому психотерапевт дав нагоду пересвідчитися через вправу. Основні критерії Фільц узагальнив до трьох запитань Канта: Що я можу знати? Як я маю чинити? На що я можу сподіватися? Знати всього, утім, ми не можемо, що промовець підтверджував неймовірними історіями про пацієнтів – але можливо, як зазначив лікар, це й на краще.
І на полі бою, і в інтернеті, або нові технології, вічні правила
Уже із другого дня теми філософської школи ставали дедалі практичнішими, а з точки зору вузькоспеціалізованої науки і зовсім не філософськими. Однак, школа втілила первинне розуміння філософії як базової дисципліни, з якої походять інші науки, що неабияк доцільно для теми нових технологій.
Спеціаліст з інформаційної безпеки Володимир Стиран розповів про сучасну зосередився на війнах, які ведуть держави, що з появою нової зброї – кібер – перемістилися у технологічну сферу: тепер держави зароблять на кібератаках, як колись заробляли на наркотрафіку.
Розмірковуючи про природу війни, спікер зазначив, що у першу чергу це не бойові дії, а бюрократія, і від того, наскільки вона ефективна, залежить хід атак. Відтак технології (та і будь-яка зброя) – це лише інструменти; війна ж це завжди люди проти людей.
У всіх країнах воєнна бюрократія різна: у США вона швидка, а у Європі існує багато центрів, адже в НАТО немає централізованого бюрократичного органу. Українська бюрократія нагадує байку про рака, лебедя і щуку, а єдиним виходом із такої ситуації Стиран вбачає радикальну політичну волю. Адже «нічия земля», як Україна, може в якийсь момент стати чиєюсь. Спікер наголосив, що у Росії воєнна бюрократія в рази ефективніша, ніж в Україні: те, що в нас вирішується тиждень чи два, у Росії – за добу.
Належний захист є визначальним, але у кібербезпеці, за словами Стирана, всього контролювати не можна. Те, що не можливо передбачити, потрібно страхувати. Існує певний оптимальний рівень безпеки, який за законом Паретто визначає 80% успіху, тому треба добре розуміти, що саме захищати. Насамперед це стосується критичної інфраструктури.
Стиран також поговорив про особисту безпеку, паролі, ресурси та програми, які використовувати надійніше за конвенційні. Скептично спікер поставився і до Телеграму, адже доступ до даних в компанії все одно в Росії, а також порадив використовувати вільне програмне забезпечення – як-от Лінукс – та розповів про способи захистити себе у мережі. Утім, спікер наголосив, що в інтернеті анонімності немає – є тільки псевдоанонімність.
Стиран застеріг проти наївного розуміння інтернету як вільного простору, зазначивши, що ним володіють. Зараз інтернет все більше агрегується в кількох інвестиційних групах; виникає олігополія – контроль над ключовими системами.
Та попри вагомість нових технологій, проблеми все одно лишаються людськими: й у війнах, де ключовими є правила, які придумали люди, і в тому, як ми дбаємо про власні дані. Спікер наголосив, що тоталітарне суспільство можливе всюди, де є егоїзм, а біткойни не вирішать людських проблем. Технології – всього лише ще один інструмент
Технології і нове управління
На політичних впливах, спровокованих технологіями, зосередився і теоретик комунікацій, кандидат політичних наук Євген Ланюк. За відправну точку дослідник обрав твердження, яке усталилося в теорії комунікацій: технології ані добрі, ні погані, ні нейтральні. Однак, вони можуть бути використані з певною метою.
У своїй лекції промовець зосередився на прикладі Китаю, де відбувається експеримент цифрового стеження за всіма жителями. Кожен житель перебуває під наглядом влади і отримує рейтинг соціального капіталу, який перешкоджає або сприяє громадянину у його особистому, економічному та соціальному житті. Перевів бабусю через дорогу і камера це зафіксувала – отримав бонус. Написав погано про владу в інтернеті – твій рейтинг зменшується і цілком ймовірно, що наступного дня в супермаркеті твоя карточка не спрацює. Уможливлення всеохопного контролю і нагляду, яке дають відеокамери та соціальні мережі загрожує приватності і свободі.
Іван Лешко, віце-президент з фінансових сервісів у SoftServe зосередився на новаціях у західному світі та описав вплив технологій на сучасну економіку. Спікер зазначив, що розробка нової технології більше не відбувається так, як у минулому столітті при виробництві ракети, коли кожен етап відбувався покроково: виготовлялася певна частина і лише потім можна було приступати до іншої. Ракета могла злетіти лише тоді, коли будуть готові всі елементи, а для цього слід було чекати. У сучасних технологічних компаніях менеджмент інший: процеси планують так, що на будь-якому етапі виробництва продукт можна випустити. Лешко навів приклад застосунку «Месенджер», який розробляли за таким принципом та зазначив, що так працюють усі сучасні технологічні компанії, такі як Apple, Alphabet, Amazon. Правила є гнучкішими, а умови вимагають швидкості.
У 2030-ому, коли можна не працювати
Найсміливіше наблизився до питань майбутнього викладач та футуролог Валерій Пекар,, який присвятив свою лекцію пронозам невідворотного майбутнього – того, яке точно має настати.
«Чи працювали б ви у світі, де можна не працювати?» – запитує Валерій Пекар студентів школи на початку свого виступу. Несміливо більшість рук піднімаються догори. У відповідь спікер зазначив, що цей вибір важливий, адже такий світ скоро настане: мінімальний гарантований дохід є невідворотним трендом, який утілиться до 2030 року.
Як зазначив промовець, у прогнозуванні слід розділяти ймовірні сценарії та неминучі тренди, й наголосив, що під час лекції він розповість лише про те, що точно відбудеться. Унаслідок роботизації світ неминуче поділиться на Ойкумену й Околицю, і маркером поділу буде вибір окремої людини: чи продовжувати працювати із забезпеченим базовим доходом. Ойкумену складатиме активний клас нетократів (від слова «net»), освічених пасіонаріїв, цінностями яких є самореалізація, амбіції, творчість і середовище, чий капітал – це знання і репутація. Вони працюватимуть у сферах креативу, охорони і турботи (учителі, до речі, поєднують усі три функції). Від консюмерату – людей Околиці – їх відрізнятиме володіння інформацією, яке останнім не потрібне.
Скільки людей буде в Ойкумені? Оптимісти кажуть, що 15-20%, песимісти називають 5-10%. Пекар запропонував згадати своїх сусідів: що вони робитимуть, якщо їх забезпечити базовим доходом? Більшість не працюватиме. Багато проводитимуть час у віртуальній реальності.
Неминуче виникає жахне питання, яке негуманно ставити: нащо потрібні ці люди? Відповідь, яку озвучив Валерій Пекар, – генофонд. Нетократами не народжуються. Їх шукають, бо без них велике суспільство не працює.
Світ Ойкумени й Околиці лише видається разюче іншим, але все у ньому буде, як зараз, як-от, нікуди не дінеться заздрість. Спікер зауважив, що можлива збайдужілість людей може лякати, коли тим часом є так багато, чого людству слід прагнути. Як зазначив промовець, ми досі так мало знаємо про сон, мислення, про себе.
Рефлексії про майбутнє з роботами
Важлива складової школи були семінари-обговорення книжки Мартіна Форда «Пришестя роботів», яка була домашнім завданням учасників перед школою. Автор книжки вважає базовий дохід дуже імовірним сценарієм, а одним із ключових аргументів наводить, що не тільки виробництво, а й споживання є ключовими для економіки. Адже з рОботами сучасні технологічні фірми можуть обійтися із мінімумом працівників, а от продавати ці товари буде нікому, якщо решта людей не будуть працевлаштованими.
У книжці автор показує відмінності між індустріальною та сучасною елітою – перші хотіли володіти засобами виробництва, сучасні – інтелектом. Технології стають основним капіталом, який формує потужну фінансову еліту. Відтак зростає економічна нерівність, відбувається ерозія середнього класу, а економічна мобільність зменшується. У Штатах, зокрема, існує серйозна тенденція позичання – 95% американців не можуть віддати всіх боргів у банках. Крім того, відбувається дорожчання житла, поки земельні ресурси залишаються обмеженими. Проте занепад середнього класу у Штатах автор не вважає знаком зростання Китаю, зазначаючи, що у Китаї низька вартість капіталу, а саме виробництво внаслідок роботизації може повернутися до США.
Семінари по книзі відбувалися у дві сесії – на початку та наприкінці школи – і включали дискусії між учасниками, які модерували організатори Орися Біла та Володимир Хіцяк. Обговорюючи книжку Мартіна Форда, студенти школи зосереджувалися на темах приватності, громадянського суспільства та його ролі, роботизації та використанням технології. Важливе питання, яке неодноразово звучало: в чиїх руках опинилися технології; хто ними контролює? Від цього чимало залежить.
Мартін Форд у книжці зазначає, що потрібна співпраця між державами і податок на багатство; учасники школи говорили про активність суспільства. У всякому разі свідома рефлексія і активна позиція є кращими альтернативами до пасивного плиття за течією. Викристалізувати та захистити протилежні позиції щодо можливих майбутніх сценаріїв учасники мали нагоду під час дебатів, які були проведені в останній день занять. Відтак наповнення школи виправдало початкові наміри організаторів, висловлен у вітальному слові: «потурбуватися про належну підготовку тих, хто в майбутньому прийматиме політичні рішення, пов’язані з технологіями. Важливими аспектами такої підготовки є розуміння етичних принципів та історичного досвіду людства».