Роман Тарабан: Чи здатна машина до метапізнання?

Роман Тарабан: Чи здатна машина до метапізнання?

1024 768 admin

Роман Тарабан:

Чи машина здатна до метапізнання?

Досьє

Роман Тарабан (Dr. Roman Taraban, Ph.D. з коґнітивної психології) є професором Техаського технічного університету, доктор коґнітивної психології.

У фільмі “Прибуття” зображено героїню Луїз Бенкс – лінгвіста, яка вміє розшифрувати мову прибульців. Щоб виконати це завдання Луїз та її колеги роблять співставлення зразків, намагаючись встановити відповідність між англійською мовою та мовою прибульців. Вирішальним моментом сюжету є інтерпретація перекладу повідомлення інопланетян – “запропонувати зброю”. Опоненти Луїз інтерпретують його як “використати зброю” і пропонують атакувати та знищити прибульців. Тоді як Луїз розмірковує, чи може бути альтернативна інтерпретація для слова “зброя” – така як “інструмент” або “технологія”.

Professor Roman Taraban, Ph.D.

З метакогнітивної точки зору, ми можемо сказати, що опоненти героїні мислять на когнітивному рівні, інтерпретуючи цю фразу буквально, і діючи відповідно. Луїз же діє метапізнавально, запитуючи, чи достатньо буквального пізнавального процесу. Протягом усього фільму Луїз ставить під сумнів чи вистачає її пізнавальних ресурсів для вирішення даного завдання та з’ясовує, як подолати свої обмеження. Врешті-решт, метапізнання рятує ситуацію.

Як правило, ми вважаємо, що метапізнання є додатком до повсякденного мислення, який дає більші можливості. Метакогнітивна людина в певному сенсі перевершує власні обмеження. Людина визнає обмеження своєї пам’яті, швидкості обробки даних, а також значення зовнішньої пам’яті, повторення, планування тощо. Коли людина визнає обмеження пам’яті та процесу обробки, то починається пошук і виявлення стратегій управління пізнанням. Така обробка “вищого порядку” є метакогнітивною, а у фільмі “Прибуття” Луїз Бенкс є нашою метакогнівною героїнею.

Хоча ми схильні приписувати метапізнання яскравим індивідам, таким як Луїз Бенкс, чи можемо ми відкинути можливість того, що “обмежені” машини можуть мати метапізнання – обмежені у тому сенсі, що вони не мають розуміння як у людей? Розумні машини, такі як комп’ютери, обробляють зразки механічно. Чи потрібно комп’ютеру мати метапізнання, як людині, щоб цей процес можна було розглядати як метакогнітивний? Чи є викид адреналіну необхідною частиною процесу розпізнавання, який сигналізує нам, що ми повинні відслідковувати та перевіряти наші розрахунки? Цей блог не стосується якихось далеких інопланетян, він про розумні машини, які сьогодні широко використовують у багатьох різних додатках. Такою машиною є Watson від IBM.

Можна чітко визначити сфери, у яких сучасні комп’ютери не повинні бути метакогнітивними. Люди можуть зберігати лише 7 + 2 одиниці інформації в короткочасній пам’яті. Інтелектуальна система, така як Watson від IBM  має 15 терабайт кеш-пам’яті і обробляє 80 терафлопсів за секунду, тому ні короткочасна пам’ять, ні швидкість обробки не є проблемою. Тому метакогнітивні процеси для розпізнавання та збереження інформації у короткочасній пам’яті видаватимуться безглуздими, як і багато метакогнітивних стратегій управління ресурсами, від яких будуть залежати люди. Чи потрібно Watson від IBM взяти олівець і записати телефонний номер на папері, щоб не забути? Схоже, що ні.

Однак, можуть існувати інші способи, якими машини здатні демонструвати метакогнітивну поведінку. Наприклад, така машина, як Watson від IBM, може знати, що люди обмежені у тому, яку кількість інформації вони можуть обробляти за одиницю часу. У якості метакогнітивної стратегії, Watson може контролювати і моніторити рівень вербалізації людини у розмові. Watson може змінити свій мовний регістр, коли спілкується з маленькою дитиною,

Watson може спробувати вибрати відповідну тему з конкретними співрозмовниками, як з Бобом Діланом. У рекламі з Діланом Watson спритно вирішила поговорити саме про Ділана. Очевидно, що Watson може контролювати і моделювати свою поведінку залежно від контексту, мети та конкретної взаємодії.

Як щодо моніторингу власних ресурсів? Якщо дати Watson набір тестових запитань, то, швидше за все, Watson не думатиме про них метакогнітивно, як людина. Наприклад, Watson не вважатиме, що проблеми із словами складніші, ніж безпосередньо розрахунки, і тому спочатку візьметься до розрахунків. Однак неважко уявити ситуації, у яких Watson може розмірковувати метакогнітовано про власну обробку і планувати, контролювати та моніторити ці процеси. Наприклад, визначивши, що в контексті кризової ситуації певна інформація є більш важливою, Watson може змінити порядок складання та надання інформації, наприклад, лікарям на місці катастрофи. Це передбачає визначення пріоритетів щодо конкретної інформації, створення її послідовності у певному порядку, її передання та моніторинг її ефективної доставки медикам.

Іронія, мабуть, полягає у тому, що Watson не виявляє “трансцендентної” поведінки, яку ми можемо вважати виявом метапізнання у людей. Замість цього, Watson просто виконує механічні обчислення, які в певному сенсі подібні до будь-яких інших обчислень, які виконує Watson. Існування таких машин, як Watson, повинно спонукати нас запитати себе, чи можуть наші метакогнітивні роздуми бути просто обчислювальними процесами. Можливо, сенс метапізнання, що включає “вищий порядок” мислення та гордість, коли ми думаємо про мислення, є надбудовою, епіфеноменом, від чого фактична метакогнітивна обробка жодним чином не залежить. У будь-якому випадку, на запитання про те, чи можуть комп’ютери бути спроектовані використовувати метакогнітивні стратегії, планувати та моделювати поведінку в залежності від обставин, а також моніторити успіх своїх зусиль, можна ствердно відповісти – так.